Re: цензії

- Дочитую роман Юрія Винничука «Танго смерті». Дуже захопливий текст; думаю, рецензенти ще сперечатимуться про співвідношення в ньому історичної правди й вигадки. Але для мене як пересічного читача найголовнішим є те, що від цієї книжки складно відірватися. Нещодавно перечитала «Сестер Річинських» Ірини Вільде – один із кращих українських романів ХХ століття – та «In Cold Blood» Трумена Капоте: еталонний, бездоганний зразок свого жанру.

- Як обираєте книжки для читання?

- Намагаюся переглядати новинки українського ринку, бестселери і «премійовані» видання. Читаю рукописи, надіслані до видавництва, де я працюю. Час від часу пишу рецензії та літературні огляди – це ще один привід читати книжки з обов’язку. І, звісно ж, трапляються книжки, які просто хочу прочитати, без жодних зобов’язань перед автором чи роботодавцем, - на такі тексти маю найменше часу, але це завжди найбільше задоволення. (Це не означає, що зазначені мотиви не можуть збігатися). Хочу уважно й неквапом прочитати нову книжку Остапа Сливинського «Адам», бо це справді дуже хороша поезія. Цікаво спостерегти, яким прозаїком виявився поет Павло Коробчук у «Морі для шульги». Галя Ткачук нарешті видала прозову добірку «Найкращі часи»; окремі тексти, які туди увійшли, друкувалися ще раніше в періодиці, а зараз я уже скачала електронну версію і збираюся купити паперову, коли та побачить світ, щоб мати це видання у власній бібліотеці. З тієї ж причини планую придбати збірку колонок Андрія Бондаря «Морквяний лід», що також є у вільному Інтернет-доступі: мені подобається практично все, написане цим автором, від поезії до висловлювань в соцмережах, навіть коли я категорично не згодна з ним, - бо це завжди майстерно оформлено, таке собі унаочнення насолоди від тексту.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Раджу читати мемуаристику, щоденники й автобіографії – вони часто виявляються не менш цікавими, ніж художня проза. Яскравий тому приклад – спогади та щоденники Євгена Чикаленка, Володимира Винниченка, Григорія Костюка.